Бізнесу в Україні постійно доводиться виживати. Особливо важко малим та середнім підприємствам, на яких будь-які неочікувані збитки та втрати справляють серйозний, подекуди катастрофічний вплив.

Інфляція, відсутність дешевих кредитних грошей, ускладнена логістика, додаткові витрати у вигляді передоплати, що через невизначеність вимагають більшість контрагентів-нерезидентів. Це далеко не повний перелік викликів, з якими стикаються підприємці. Багато з них закрились через окупацію, втрату чи пошкодження активів, або були змушені перенести своє виробництво чи змінити свою спеціалізацію.

Важко, але український бізнес (як і вся Україна) не має іншого вибору — потрібно змінюватись та боротись за виживання та майбутнє.

У цій боротьбі МСБ мають отримати гарантії захисту. В першу чергу від воєнних ризиків. Ефективною зброєю для них може стати система управління ризиками, зокрема воєнними.

Що робити з такими ризиками? Як їх уникнути? Чи прийняти? Запобігти? Передати спеціалістам?

Повністю уникнути воєнних ризиків неможливо, хіба що перенести виробничі потужності за територію України. Прийняти ризики — означає продовжувати працювати настільки, наскільки буде можливо та безпечно для персоналу. Запобігти чи зменшити потенційний розмір збитку реально завдяки перенесенню бізнесу в умовно більш спокійні регіони або дробленню та дублюванню виробничих ланцюжків. Але це не дешеві історії.

Найкращим варіантом управління ризиками завжди була їх передача спеціалістам, тобто страхування.

Проте і тут є проблема. Після початку великої війни в Україні знайти повноцінні страхові рішення просто неможливо. Україна вже зазнала збитків понад 2 трлн грн і наразі має найвищий рівень ризику відповідно до Political Risk Map. Тому західні перестрахові компанії не готові надавати свої послуги в Україні. А без їхньої підтримки українські страховики можуть пропонувати рішення із відносно невеликими лімітами покриття — від 100 тис. грн до 10 млн грн на об'єкт. На більше не вистачає власного капіталу.

Отже, українські страховики змушені об'єднуватися. За допомогою співстрахування та перестрахування вони намагаються збільшувати ліміти страхового покриття. Безумовно для більшої прогнозованості результату їм краще розділити як ризики, так і премії. Тепер вони більше не конкуренти, а партнери.

Скоріше за все найближчим часом таких спільних пропозицій від українських страховиків з’являтиметься все більше і більше. Найважливіше, щоб це були великі системні гравці з перевіреною репутацією та гарними показниками ліквідності капіталу та відповідності нормативам НБУ. Вочевидь скоро підприємства МСБ зможуть використовувати доступні ліміти страхування на 50 та більше млн грн на один об'єкт.

Але щоб запропонувати навіть таке відносно невелике страхове покриття від воєнних ризиків, українські страхові компанії проводять цілу низку досліджень та враховують низку факторів.

В першу чергу при аналізі ризику ми звертаємо увагу на місце розташування об'єкта та його віддаленість від об'єктів критичної та військової інфраструктури. Вивчаємо карти вже існуючих руйнувань, що сталися через повітряні обстріли, враховуємо площі об'єктів та скляних поверхонь, що потрібно страхувати, а також кількість вже застрахованих саме у цьому районі. Задача страховика — уникнути кумуляції, щоб в результаті одного інциденту не одержати непрогнозований великий збиток. Якщо ми помічаємо, що формується певна кумуляція об'єктів, то враховуємо суму лімітів за цими об'єктами. Це дозволяє передбачити максимально можливий збиток в результаті одного інциденту та зрозуміти скільки полісів буде задіяно одночасно.

Важливо одразу на старті зробити коректне моделювання частоти настання страхових випадків, середнього збитку, розрахувати об'єм продажів в кількості договорів та грошах. Наша задача — зібрати достатньо фінансових ресурсів аби бути готовими покрити збитки власникам застрахованих об'єктів у разі, якщо ситуація розвиватиметься за сценарієм гіршим, ніж базовий.

В результаті розрахунків страхові компанії виводять середні тарифи по воєнним ризикам на рівні 1,1−1,5% для більш спокійних регіонів і 1,6−2,5% для інших. Але треба розуміти, що ситуація змінюється, аналіз ризиків відбувається постійно. Отже тарифна політика може змінюватися відповідно. Помірковані страховики дуже обачно формують свою андерайтингову політику (оцінку ризиків та формування умов страхування) та діють відповідно до вимог НБУ стосовно резервування, ліквідності задля виконання прийнятих на себе зобов’язань.

Не всі підприємства можуть бути застраховані. В першу чергу через своє розташування з огляду відстані до лінії фронту чи сусідство інших об'єктів, які суттєво збільшують ймовірність повітряної атаки. Наприклад, ТЕЦ, ГЕС, АЕС, порти, аеропорти, нафтопереробні заводи, військові частини. Відмовити у страхуванні можуть й через характер виробничих процесів підприємства. Наприклад, якщо це підприємства з виготовлення зброї, військової техніки, великі промислові заводи в областях, близьких до окупованих територій тощо. Якщо страхується, до прикладу, кілька магазинів в одному ТРЦ, то умовно після 4-х застрахованих п’ятому вже відмовлять у страхуванні.

Проте навіть такі обмеження є суттєвим досягненням для українських страховиків у їх намаганні надати бізнесу покриття від воєнних ризиків. У 2022 році та навіть у першій половині 2023 року будь-який захист бізнесу від війни здавався неможливим. Наразі страховики продовжують шукати рішення для його покращення, формують страхову статистику та напрацьовують досвід, що в майбутньому дозволить повернути в Україну західний капітал перестрахових компаній. Адже все має свою ціну. Навіть ризик.